Історія селища Буштино періода із 1919 по 1939 роки
Результатом кривавих років безглуздої війни був розпад чотирьох монархій: Австро-Угорської, Німецької, Російської та Турецької.
На їх руїнах на мапі Європи появились нові держави – Чехословаччина, Австрія, Угорщина, Королівство сербів, хорватів та словенців (пізніша Югославія), Фінляндія, Eстонія, Литва, Латвія, Польща. Приєднанням Семигороддя, Бесарабії (сьогоднішня Молдавія) та Буковини територіально значно збільшилась Румунія. Нову мапу Європи та світу підтвердила Мирна конференція, яка відбувалась у 1919 р. в замку Версаль біля Парижа. Однак цілий ряд новостворених держав успадкували свій багатонаціональний склад від Австро-Угорщини, у якому один народ домінував над іншими. Слід констатувати, що визначити т.зв. справедливі етнічні кордони у центральноєвропейському просторі того періоду, було неможливо.
Розпад Австро-Угорщини прискорив розвиток подій в русинських комітатах в Угорщині та в середовищі русинських емігрантів в США. Саме їх об’єднання (Американская народная рада угро-русинов, АНРУР) взяло на себе завдання скласти національно-державну програму русинів. Найбільш привабливим був чехословацький варіант. Очільники АНРУР встановили контакти з Т.Г.Масариком та разом обсудили питання приєднання території південнокарпатських русинів до Чехословаччини. На території від Попраду до Ясіня появлявся цілий ряд т.зв. Народних Рад: в Старій Любовні, Прешові, Ужгороді. Сваляві, Хусті, Мараморош-Сигеті. В Ясінях навіть була проголошена Гуцульська Республіка! Кожна з них намагалась відстояти свою орієнтацію – російську, українську, угорську, чехословацьку, що вказувало на повну політичну дезорієнтацію русинів в домашньому середовищі. Нова угорська влада намагалась відстояти проект створення «Придунайських Сполучених Штатів», однак було вже надто пізно. Із союзу Угорщини вийшли серби, хорвати, словаки, семигородські румуни. Єдині, хто прийняв запропоновану автономію, були деякі представники русинів. На початку січня 1919 р. чехословацькі легіонери згідно рішення країн-переможців, почали займати русинську територію. Ситуація в Європі навесні 1919 р. сприяла консолідації політичних сил в русинському середовищі. Орієнтація русинів на Росію відпала із-за страху перед більшовиками, українські держави не утримались на політичній мапі Європи, комуністичний переворот в Будапешті виключав проугорські симпатії. Ідея приєднання до Чехословаччини для абсолютної більшості політично активних русинів стала рятівною необхідністю. 8 травня 1919 р. в Ужгороді відбулись спільні збори місцевих рад та делегації американських русинів. На зборах була створена Центральна Руська Народна Рада (ЦРНР), яка підтримала ідею приєднання русинської території до Чехословаччини. Русинська делегація прийняла участь в переговорах на Мирній конференції в Парижі. Проблема русинів завдяки старанням чехословацької дипломатії, явилась предметом переговорів на найвищому рівні. На початку вересня Мирна конференція остаточно вирішила проблему південнокарпатських русинів. 10.09.1919 р. в Сен-Жермен-ан-Ле (Франція) був підписаний Мирний договір між державами Антанти та Австрією. Складовою частиною договору був т.зв. Малий міноритний договір, згідно якого територія південнокарпатських русинів була включена до складу Республіки Чехословацької в якості автономної одиниці. Це приєднання було додатково підтверджено Трианонським Мирним договором, підписаним між країнами Антанти та Угорщиною 4.06.1920 р. Згідно положення Мирного договору, влада ЧСР зобов’язувалась організувати русинську територію на південь від Карпат, як автономну одиницю в Чехословацькій державі.
В cерпні 1920 р. русинський край завдяки зусиллям чехословацької дипломатії був звільнений від присутності румунського окупаційного війська, яке знаходилось тут з весни 1919 р. після поразки угорського війська, і грабувало край. З метою консолідації умов, які склалися в краї, була оголошена диктатура Військового Управління (ліквідована в 1923) та організовано Цивільне Управління. Дня 7 листопада 1919 р. влада ЧСР схвалила Генеральний Статут для організації та адміністрування Подкарпатської Русі. Це був перший документ, в якому прозвучала офіційна назва краю – Подкарпатська Русь. Одночасно уряд створив русинську автономну раду на чолі з Ґ.Жатковичем
Із 1919 до березня 1939 року Буштино як частина Підкарпатської Русі увійшло до складу Чехословацької Республіки. В цей період у селі працювали два млини, маслобійня та невеличка електростанція збудовані чеськими будівельниками, також була побудована нова будівля ж-д вокзалу.
Деревообробна фірма “Нашицька” з якої згодом виник потужний Лісокомбінат де була заснована вперше в селищі пожежна команда Сокіл, це сталося на початку 1922 року сам президент першої Чехословацької Республіки до складу якого входив тоді наш край, Томаш Гаррик Масарик був особисто присутній на церемонії відкриття, а також добротний корпус початкової школи, який також урочисто був відкритий паном президентом уже на початку 30-тих років, в трете Масарик відвідував Буштино коли був побудований так званий чеський мікро-район (це теперішня вул. О.Духновича і частина вул. Залізничної. Тоді й зародилася Буштинська громадська культурологічна організація “Просвіта”, де видавалася газета “Підкарпатська правда”, яка друкувалася на двох мовах (на чеській і русинській).
Був побудований культурний центр з бібліотекою і залом для читання, і всілякими гуртками народної творчості, у 1928 році на шану Томашу Масарику не байдужі мешканці селища встановили пам`ятний меморіал, який у 1939 році був частково зруйнований і перевезений у віддалену частину селища, де знаходився в занедбаному стані, відновлений з усіма почестями громадою селища завдяки меценатам з ЧРлише в 2017 році. Також був збудований новий сільський клуб, пошта, облаштована паркова зона відпочинку де були встановлені атракціони для дітей, амбулаторія, лікарня, роддом, сільська баня, побутовий комбінат де шили різноманітний одяг і витовляли взуття, це був філіал від чеської добувної фабрики «Батя» який знаходився прямо в центрі селища, у приміщенні де наразі знаходиться етно-музей, харчо комбінат, пекарня, м`ясна лавка а також були побудовані будівлі нових магазинів такі як готове взуття, готовий одяг, магазин культоварів, сільмаг, продмаг, кулінарія, сільська їдальна, згодом ресторан Бокораш і багато інших будівль, були прокладені нові якісні дороги і мости, якими буштинці користуються і будуть користуватися ще не одне десятиліття.
Тепер населення Буштина становить около 8500 чол. Тут проживають українці, русини, угорці, росіяни, румуни, роми, словаки, німці, але русинами рахують себе всі тутешні корінні жителі.
У другій світовій війні в Чехословацькому корпусі воювали 84 жителі села, яких вдалося визволити із сталінського ГУЛАГу, більша частина з них загинула.
Ті далекі часи для селища і його мешканців послужили потужним стрибком у розвитку не тільки в економічному, а і в культурному плані, а молодь отримала можливість здобувати якісну освіту в Університетах світового рівня.
Інформацію надав краєзнавчий історик лінгвіст Д.І.Поп.
Також із таких історичних видань як: «Підкарпатська Русь» авт професор І.І.Поп. «Русинія моя Отцюзнина» авт Михайло Град. Енциклопедія Закарпатської обл, видання за 1969 рік.
Основну інформацію підготував член Правління Спілки русинських письменників Закарпаття Бузаш І.І. (Бинячовський) 24.05.2017р.
